• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Проектна робота
• Золота підкова Черкащини в Смілі

Історична пам’ять не вмре, не загине».
Творча робота-проект « Золота підкова Черкащини в Смілі»,
екскурс по найбільш загадковим та таємничо-історичним місцям Сміли,
що варті бути занесеними до скарбнички світової
та української культурної спадщини.

«Золота підкова Черкащини» - це державна програма історико-культурного та туристичного розвитку Черкаської області. Черкащина розміщена в центрі Україні та є унікальним історичним регіоном держави. Вона по праву може слугувати візитною карткою України, адже в межах нашої області ми маємо багатющу історико-культурну спадщину українського народу. “Золота підкова Черкащини”, яка розробляється сьогодні згідно розпорядження Президента України В.Ющенка «Про відродження та розвиток історико-культурних надбань українського народу, популяризації серед широких верств населення національної культурної спадщини» № 1016/2005-рп від 29 квітня 2005 року. Але шановний читачу уважно придивись до картосхеми «Золотої підкови». Чи помічаєш ти там, власне, свою малу батьківщину –смілянщину? Прикро, але ні , і це не помилка.

Сміла, Смілянщина... це наш рідний край, наша мала Батьківщина, те місце де ми народилися, де жили наші діди-прадіди, де все таке рідне. близьке і знайоме. Тут зберігаються цінності і скарби нашої вітчизняної історії: в знахідках археологів, у природі, будівлях, спогадах, переказах і легендах. В минулому нашого краю, як в краплині води відбилися давня і новітня історія нашої України: від найдавніших поселень доби кам’яного віку і слов’янських городищ часів Київської Русі, від татарських набігів і козацьких звитяг, від заграв революції до сьогоднішніх днів. Тому авторська група проекту вболіває за прилучення Сміли та Смілянщини до загальнонаціональної програми «Золота підкова Черкащини».На підтвердження власних припущень дозвольте зацитувати слова відомих дослідників історичної спадщини краю: Анатолій Коваленко. зауважує, що Смілу необхідно залучити до державної програми «Золота підкова Черкащини». Нині на Черкащині розробляється програма «Золота підкова», на реалізацію якої виділяються з державного бюджету чималі кошти. Було б доречно використати частину цих коштів саме на проведення археологічних досліджень Юрової гори, адже в разі підтвердження теорії локалізації Кулдюрева на Смілянщині саме Юрова гора може стати окрасою «Золотої підкови» Черкащини -ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ “ХОЛОДНИЙ ЯР” – Олександр ДАВИДЕНКО.

1. До Вашої уваги історичні місця Смілянщини, що поправу можуть зайняти вагому сторінку в справі історичного відродження пам’яті славного минулого краю. На початку 90-х, коли наша держава чомусь змушена була доводити свою історичність по всій Україні ширився рух пошуку свого давнього коріння. В архівах вишукувалися перші згадки про кожне місто, містечко і село. Вишукувалися поспіхом, квапливо, подекуди без жодних ґрунтовних досліджень чи історичних розвідок. І пішли хвилі святкувань 200, 300, 400-річчя того чи іншого населеного пункту. Подібне відбулося і у Смілі. Спираючись на лист наукового співробітника відділу історії феодалізму АН України, кандидата історичних наук Наталії Яковенко місцева влада вирішила святкувати 450 річницю заснування міста. Єдиним історичним підґрунтям для цього було свідчення Едварда Руліковського про надання великим князем литовським Жигмонтом Старим ґрунту на Тясмині боярину Яцькові Тимкевичу. Останній ніби заклав тут поселення під назвою Яцькового хутора десь у кінці 30-х – на початку 40-х років XVI ст. Серед смілянських краєзнавців побутує думка, що десь у цей час в окрузі Сміли міг існувати населений пункт з оборонними спорудами. На користь такого припущення свідчать матеріали численних розкопок, які протягом 35 років (1879-1914 р. р.) проводив у нашому місті граф-археолог О.О. Бобринський. Серед знахідок, що датуються добою Київської Русі, є знайдена в м. Сміла київська срібна гривна. В Смілі знайдено 5 великих скляних шарів, які використовували при виробництві тканин для наміток, котрі в давнину носили заміжні жінки всіх прошарків, в тому числі й княгині. Біля міста виявлено скарб золотих речей, а також могильник давньоруських часів. Можна зробити припущення, що приблизно в цей час на території м. Сміли був населений пункт, жителі якого мали торговельні зносини з Києвом, користуючись судноплавним рукавом Дніпра. Відомий дослідник та перекладач давньоруських літописів, доктор філологічних наук Л.Є. Махновець висунув гіпотезу, щодо існування літописного міста Кулдюрева в околицях сучасної Сміли ще у 1191 році. У книзі “Літопис руський”, розділ “Боротьба з половцями” він пише: “Зима 1190 – 1191. Тої зими половці (хан Тоглій з Якушем ) виїхали Ростиславовою дорогою і хотіли пуститися в напад по (Руській) землі. Та взяли вони язика під час нападу і почули, що Святослав (Всеволодович) стоїть, зібравшись біля (города) Кулдюрева, і тому, вони побігли, покидавши стяги і списи. А Святослав звідти поїхав до Києва, оставивши сина свого Гліба у Каневі ”.Далі Махновець пояснює: “Це було не кочівницьке поселення, а город, укріплений земляними валами і ровами, як населений пункт”. Такої ж думки дотримується і А.Чабан професор Черкаського державного Університету. Чимало переказів та легенд ходило і ходить в народі зараз. У серпні 1843 р. Смілу відвідав письменник і фольклорист Пантелеймон Куліш. Тут він записав кілька переказів та легенд якраз про Юрову гору. Так у Л. І. Похілевича читаємо: “О древности местечка сведетельствуют также названия окрестных урочищ и соединённые с ними народные придания о каких – то княжеских детях: Юриє, Мотроне и Домне. Первый, по рассказам жытелей, построил дом на горе, по сю пору называемой Юрьевой горой, Мотрона выстроила Мотроненский монастирь, а Домна насыпала Смелянскую плотину”. Ходить в народі легенда, що жили вони на Юровій горі і мали не будинок а цілий замок. Жили вони десь в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття. М. Махаринець стверджує, що вони жили в ХІІІ столітті. Як відомо з викладеного вище, в цей же час десь в окрузі м. Сміли існувало літописне місто Кулдюрів, яке згадується в Літописі Руському під 1191 роком (кінець ХІІ ст.). Це було не кочівницьке поселення, а город, укріплений земляними ровами та валами, як населений пункт. Як показали історико-ландшафні дослідження, найбільш цінними вважалися території зі складною ландшафною структурою, які розташовані поблизу великих річкових заплав. Ці ж території були більш придатні для оборони. Як і інші населенні пункти того часу Кулдюрів розташовувався у зручному місці, на підвищенні (для захисту), обов’язково біля річки (вода, риба, водні шляхи), на врожайній землі, на зручному сухопутному шляху. Цей опис повністю відповідає розташуванню Юрової гори, яка височить над нинішньою Смілою. Юрова гора стоїть біля самого Ірдинського болота, яке в ті часи було судноплавним рукавом Дніпра. Внизу, навкруги Юрової гори, розпростерлася величезна врожайна долина. Кулдюрів, певно, було місто Чорних Клобуків. З цим погоджується і М.С. Грушевський. Він, зокрема, пише: “...були городи – замки, коло котрих вони мешкали і вони часом і звуться їх городами, або називаються іменами поодиноких їх старшин”. Леонід Махновець вважає, що Кулдюрів належав чорноклобуцькому ханові Кулдюру, який згадується в літописах під 1183 роком.Як зазначалося у попередньому розділі гирло Тясмина в ті часи було в районі теперішньої Паланки, тобто Тясмин впадав у Дніпро десь за 3 км. від Юрової гори. В 1190 році йдучи на лови по Дніпру Святослав з Рюриком минали Юрову гору і через 3 км. допливали до гирла Тясмина. Отже, цілком ймовірно, що Юрова гора, яка височіла над Дніпром могла зацікавити князів як стратегічний форпост, на якому можна збудувати фортецю (чи місто). Під 1191 роком згадується Кулдюрів як уже добре укріплене місто. Якби територія сучасної Сміли не була під контролем київських князів, то чи приїхали б вони в гирло Тясмина на лови? Висновок напрошується лише один: Святослав подарував Кулдюру цю територію значно раніше (адже Кулдюр згадується в літописі під 1183 роком) ніж 1191 рік. Кулдюр був васалом Святослава. До 1190 року на Юровій горі було збудовано місто Кулдюрів, як форпост на Південному рубежі Русі. Саме тому 1190 року київські князі безпечно могли приїхати сюди ”на лови”.

Чому тоді гора називається Юровою? Про це запитували себе багато дослідників. Деякі краєзнавці вважають, що назва гори не має ніякого відношення до чийогось імені, адже серед праукраїнських слів зустрічається слово ”юр” із значенням ”жваве місце”, ”торг”, “вир”, “белебень”. Звичайно ж, таке твердження заслуговує на увагу, однак слід розглянути і більш ґрунтовно проаналізувати інші точки зору. І тут знову повернемося до легендарних княжих дітей: Юрія, Мотрони та Домни. Легенда говорить, що жили вони на Юровій горі і мали будинок. Не будинок, а, навіть, цілий замок. Якщо це було в ХІІ ст., що є найбільш ймовірним, то саме в цей час на Юровій горі розміщувався Кулдюрів. Величина Кулдюрева нам не відома. Але проводячи паралелі з іншими чорноклобуцькими містами можна сказати, що це міг бути дерев’яний замок, укріплений земляними валами і ровами, як населений пункт. Якщо це так, то замок Юрія, Мотрони і Домни і є Кулдюревом. М.С.Грушевський припускає, що Кулдюревом володів чорноклубуцький хан Кулдюр. Народний переказ стверджує, що Юрій, Мотрона і Домна були князівськими дітьми. Можливо, це були діти Кулдюра, який одружився на місцевій дівчині, яка і народила йому дітей. Доказом цього припущення можуть служити імена Юрій, Мотрона, Домна. Про життя Юрія і Мотрони в народі ходить цікава легенда: “Юрова гора стоїть біля самого Ірдинського болота, яке в ті часи було судноплавним рукавом Дніпра. І от одного разу пішов Юрій з військом в похід проти половців по Дніпру. І побив їх. А щоб якось розважитись і відсвяткувати свою перемогу звелів війську перевдягнутися в одяг чужинців і сам перевдягнувся. На кораблях попливли вони додому. Мотрона побачивши що “чужинці” підходять все ближче і ближче, звеліла подати їй лук і стрілу. І вистрелила Мотрона, і влучила в “ворожого хана”. А згодом дізнавшись, що то не хан був, а її брат Юрій, постриглася в монашки і збудувала Мотронинський монастир в Холодному Яру ” Висновки зараз робити складно бо для цього потрібно провести широкомасштабні археологічні дослідження, без яких питання локалізації Кулдюрева на Смілянщині буде відкрите ще багато–багато років.

2. Наступна історична памятка вартої уваги істориків та цінителів давнини – це Успенський костел (1818) Успенський костел був збудований у 1818 (за іншими даними, у 1818 будівництво тільки розпочалося, а завершилося у 1828).В радянський час храм був переобладнаний під будинок культури. Останні роки храм використовувався як районна бібліотека. З 2000 костел повернутий римо-католицькій громаді. В січні 2002 в костелі сталася пожежа. Нині (2007) костел перебуває у стані ремонту. Поруч із костелом знаходиться будинок священника. Найстаріша у місті споруда - камяний костел з вежею та ротондою. Зведений коштом поміщика Анатолія Антоній Ловецький, власник села Товсте (Звенигородського повіту) на власні кошти змурував у Смілі, в Самойлівському парку, новий костьол Пресвятої Марії із цегли. Статус пам’ятки - архітектурна пам’ятка національного значення.

3. Хто відповість за розтрощені підземні споруди в центрі Сміли?

Професор Морозов сподівався провести в таємничих підвалах археологічні дослідження.

У Смілі останнім часом справжній будівельний бум. У центрі міста майже щотижня відкриваються нові крамниці, бутіки, салони краси тощо. Поруч з ними зводяться нові торговельні та адміністративні комплекси, які фінансує приватний бізнес, що набирає обертів. Плани істориків.

Про перші унікальні знахідки, що виявилися торік восени під час риття траншеї під водогін, На глибині півтора метра археологи виявили цегляні приміщення: чотири-п’ятиметрові арки, об’єднані склепінням, з колоною в середині. Збереглися фрагменти підлоги, вкритої якісною фігурною плиткою. На початку дев’яностих років тут проклали водопровідну трубу, пробивши стіни і залишивши отвір, куди місцеві жителі скидали сміття. Підземними спорудами тоді ніхто не зацікавився, писали газети, сподіваючись на те, що з цими підземними катакомбами й підвалами будівельники, вже не кажучи про структури, які просто мусять дбати про їх збереження – міський відділ культури, краєзнавчий музей тощо – поведуться дбайливо, не дадуть їх розтрощити. Тим паче, що відомий черкаський професор-історик Анатолій Морозов, який одним із перших ступив у незвіданий світ підземних катакомб Сміли, висловився однозначно про їхню історичну унікальність і мав попередню домовленість із керівниками міста про організацію в цих місцях спеціальних археологічних досліджень ... і рішення чиновників... Але, посилаючись на картографічне джерело, яке зберігається в Смілянському краєзнавчому музеї, – "План местечка Смелы, владения их сиятельства графов Бобринских" 1893 року – чиновники у відділі культури при мовчазній позиції краєзнавчого музею вважають, що "приватні забудови заможних єврейських сімей, що колись мешкали тут" і залишили по собі "добротні підвали", не варті того, щоб про них навіть говорили. Дивно, що ніхто з них навіть не ставить запитання: а може, ці споруди ще можуть послужити в наші дні, навіть стати своєрідною візитною карткою міста? Чи, може, в Смілі, як і по всій Черкащині, збереглося так багато історичних споруд, якими можна нехтувати, трощити все, що якимось чином вціліло під землею? Може, варто якось зберегти їх як пам’ятку тутешньої давнини? І не лише для смілян, а й для гостей, для всіх, хто схоче доторкнутися до цих склепінь, подихати тим повітрям, відчути ту далеку атмосферу? Так, як це робиться в інших містах, вже не кажучи про закордон, де з кожної цеглини, витягнутої з-під землі, вміють робити родзинку. Голова Всеросійської археологічної комісії Олексій Бобринський, вчений-історик зі світовим ім’ям, який стверджував в своїй праці « Курганы и случайные археологические находки близ Смелы», що підземмеля Сміли простягались з району Виноградівського монастиря(район Гречківки) до Юрової гори. І також мав на це свої, не менш вагомі, підстави. І з ним погоджуються інші визнані вчені. Тому останню крапку в дослідженні минулого міста на Тясмині мусять поставити фахівці-історики. І вони, фахівці, визначать, що насправді є легендами, байками, а що – беззаперечною правдою, захистивши пам’ятки давнини. А от допомогти їм покликані якраз ентузіасти, які люблять Смілу, дорожать її минулим і дбають про її славу в майбутньому. Смілянські катакомби – цінна знахідка, кажуть науковці. З дозволу місцевої влади тут проводитимуть археологічні дослідження, а згодом збережуть як пам’ятку, яка стане доступною для туристів з усього світу.

// Ірина Цимбал, "Факти", ICTV
// Смілянська газета №9 (44) 5 березня 2008 р.
// Смілянська газета № 6 (41) 13 лютого 2008 р.